Хмельниччина… Щедра і добра земля. Проте найцінніший скарб Хмельниччини – це її сини й дочки, які своїми справами примножують славу цього красивого краю.
Серед її славетних синів – Герой Радянського Союзу Іван Григорович Павловський. Колишній Головнокомандувач Сухопутних військ – заступник Міністра оборони СРСР.
Нещодавно в нашому університеті відбулася зустріч студентів з товаришами та колегами Івана Григоровича – Героєм соціалістичної праці Сиринчуком Л.Ю. і генералом запасу Криловим Г. Т.
 |
Павловський Іван Григорович народився 24 лютого 1909 році в селі Теремківцях Чемеровецького району Хмельницької області в сім’ї селянина. Змалку доводилось тяжко працювати, допомагати батькам у всьому. Вони, хлібороби, й прищепили синові любов до землі, яка згодом привела юнака в Кутковецьку сільськогосподарську професійну школу, яку він закінчив у 1929 році.
Проте агрономом Івану Павловському довелося попрацювати недовго. В листопаді 1931 року він був призваний до лав Червоної Армії, і, як виявилося, професія захищати Батьківщину стала справою його життя… Командир кулеметного взводу 285-го полку 95-ї стрілецької дивізії – перша командна посада, яку обійняв Іван Павловський. В полку приділялась велика увага навчанню особового складу, адже червоноармійці були на той час малограмотними. Доводилось вчити їх арифметики, літератури, географії, російської мови.
За короткий строк командир Павловський став одним із кращих методистів полку. Енергійний, жадібний до знань, він цікавився новинками з військових питань, захоплювався працями полководців. Добиватися більшого – значить знати і вміти більше. Так розумів свій обов’язок Іван Павловський. В 1939 році командир Чихар і комісар батальйону Маслоброд так характеризували його: “Заняття у підрозділі організовує відмінно і проводить їх правильно у методичному плані, чуйно ставиться до підлеглих. Вимогливий до себе і солдатів. Користується авторитетом серед командного і начальницького складу”.
 |
Війна…
Уже в перших боях, у найкритичніші хвилини І.Г.Павловський виявив високі командирські якості: витримку, вміння правильно оцінити обстановку, сконцентрувати сили на найголовнішому, прийняти правильне рішення.
48-й стрілецький корпус під командуванням Р.Я.Малиновського, у складі якого проходив службу капітан Павловський, в жорстоких боях під Скулянами, Бельцами наполегливістю всіх частин та з’єднань, маневром прорвав вороже кільце і пішов на схід, зберігши основні сили. Суворою перевіркою для підрозділу Павловського були бої в степах під Херсоном, на Дніпровських кручах, біля знаменитої Каховки.
 |
Радянський авіаконструктор О.С.Самойлович згадував: “І. Г. Павловський в ході нашої зустрічі розговорився і розповів, як він став Головкомом Сухопутних військ. Він командував Далекосхідним військовим округом, коли китайці захопили острів Даманський. Спроби вибити їх малими силами до успіху не призвели, і тоді Павловський вирішив нанести масований удар, але для цього була необхідна санкція Москви. У відповідь на його запит в Генштаб надійшла відповідь, що потрібно чекати. Так продовжувалось цілу добу: чекайте, чекайте, чекайте. А китайці тим часом підтягували резерви і укріплювались. “І тоді я, – згадував І.Г.Павловський, – згадав долю командуючого Білоруським військовим округом генерала армії Д.Г.Павлова. Він також все чекав на наказ із Москви, але не дочекався і був розгромлений, а за це – розстріляний. І тоді я вирішив не повторювати помилку Павлова, а взяти всю відповідальність на себе. Підтягнув “Гради”, вдарив, звільнив Даманський і… став Головкомом”.
Діяльність І.Г.Павловського була високо оцінена державою. Він – Герой Радянського Союзу, нагороджений трьома орденами Леніна, орденом Жовтневої революції, шістьма орденами Червоного Прапора, орденом Маршала Жукова, орденами Суворова 2-го ст., Червоної Зірки та медалями, а також – орденами і медалями іноземних держав.
Помер Іван Григорович Павловський 28 березня 2000 року в Москві, де і похований. Проте пам’ять про видатного воєначальника жива. І відтепер, вічно буде жити в серцях сьогоднішніх та прийдешніх поколінь, а головне – слугуватиме їм прикладом щоденної самовідданої праці в ім’я процвітання своєї Батьківщини.
